За місяць : 1107
статей : 1008
| Рубрики : | Персоналії |
Барвінський Богдан Олександрович [псевд.: Вінковський Теодот, Т. Вінковський; криптоніми: б., -Б-, Б. Б., Барв. Б., Барв-ий Б. (15.07.1880, м. Тернопіль – 08.02.1958, м. Львів] – історик, бібліотекознавець, бібліограф, архівіст, археограф, педагог. Доктор філософії (1907). Дійсний член (1914) Наукового товариства імені Шевченка (НТШ).
Походив із родини високоосвічених, національно свідомих галичан: Олександра Барвінського – історика, громадсько-політичного діяча, педагога, голови Українського педагогічного товариства (1891–1896), заступника голови львівського товариства «Просвіта» (1889–1895), очільника НТШ (1893–1897) та Євгенії Барвінської (уродженої Любович) – піаністки, хорового диригента, співачки (сопрано), громадської діячки. Молодший брат Василь Барвінський – композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, визначний представник української музичної культури 20 ст.
Дитячі роки Б. Барвінського пройшли в Тернополі, там же здобув початкову освіту (1886–1888). У 1888 р. родина переселилася до Львова, де Богдан продовжив навчання у Всенародній школі ім. М. Шашкевича (1888–1890), згодом – в Академічній гімназії (1890–1898). Вступивши в 1898 р. на філософський факультет Львівського університету, став членом студентського товариства «Академічна громада», в якому очолив історичну секцію. Представник львівської історичної школи учень М. Грушевського, під його керівництвом підготував свої перші наукові студії. У 1901–1902 pp. навчався у Віденському університеті. З жовтня 1904-го по березень 1905 р. відбував військову службу в австро-угорській армії. Поліглот, володів слов’янськими, германськими, романськими та класичними мовами.
У 1907 р. у Львівському університеті захистив дисертацію на тему «Жигимонт Кейстутович, великий князь литовсько-руський (1432–1440 рр.)» і здобув науковий ступінь доктора філософії. Того ж року отримав стипендію Костянтина Володкевича для подальшого навчання в Берлінському університеті (1907–1908).
Б. Барвінський належав до нечисленного гурту фахових українських бібліотекарів Галичини першої половини 20 ст. Ще студентом вивчав організацію низки великих бібліотек – графів Баворовських і Оссолінських у Львові, Яґеллонського університету у Кракові, Університетської у Відні та Королівської в Берліні. Бібліотечну кар’єру розпочав у 1908 р. в бібліотеці Львівського університету (нині – Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка), працюючи волонтером (1908–1909), практикантом (1909–1913) та асистентом (1913–1919). Попри освіченість і сумлінне виконання посадових обов’язків, у 1919 р. був звільнений з посади через відмову «зложити службову присягу польському правлінню» бібліотеки.
У 1914 р. Б. Барвінського затверджено дійсним членом НТШ. Обирався членом його Бібліографічної (Бібліологічної) комісії (1913), Видавничої комісії (1917), Комісії історії штуки (мистецтва) (1922). Здобув визнання і як учений-історик та архівіст. Обирався членом-кореспондентом Нумізматично-археологічного товариства у Кракові (1909), Архівної ради у Відні, членом Польського геральдичного товариства у Львові (1909), Товариства охорони українських пам’яток минувшини у Львові (1914), Ставропігійського інституту (1919).
У липні 1918 р. на запрошення української кураторії Народного дому у Львові обійняв посаду очільника бібліотеки Дому для впорядкування її занедбаних фондів та відновлення діяльності після воєнного лихоліття. Протягом трьох років за розробленим Б. Барвінським перспективним планом організації роботи цієї книгозбірні було наведено лад у бібліотечних приміщеннях, розставлено фонди книжок і періодичних видань, які стали доступними для читачів, здійснено редагування каталогів та бібліографічних описів, розпочато наукове опрацювання колекцій і зібрань. Однак не все із запланованого вдалося реалізувати, передусім через брак коштів та кваліфікованих кадрів. Зі зміною керівництва Народного дому (червень 1921 р.) та призначенням директором бібліотеки професора Ю. Яворського праця у книгозбірні для Б. Барвінського втратила сенс, оскільки він не зміг порозумітися з новим очільником книгозбірні. Формально залишений на посаді кустоша Б. Барвінський невдовзі звільнився.
Крім основної роботи у львівських бібліотеках, Б. Барвінський займався викладацькою діяльністю, читав лекції з допоміжних історичних дисциплін та бібліотекознавства в Українському таємному університеті (1921–1923). Також брав участь у роботі історично-філософської секції НТШ. У 1921–1939 pp. викладав історію, географію та філософію у приватних жіночих навчальних закладах: гімназіях сестер василіянок і товариства «Рідна школа», учительській семінарії Українського педагогічного товариства у Львові.
У 1937–1939 рр. брав участь в організації роботи книгозбірні монастиря Св. Йосифа, званого «Студіоном», яка, за задумом її фундатора, митрополита Андрея Шептицького, повинна була сприяти поширенню знань, розвитку науки та культури в Галичині, служити осередком наукових досліджень про християнський Схід, його історію, культуру, духовність. Опрацьовував власну бібліотеку митрополита, відбираючи з неї видання для «Студіону».
З утвердженням у Західній Україні радянської влади Б. Барвінський був призначений директором Фундаментальної бібліотеки Львівського державного університету (нині – Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка) і водночас членом вченої ради вишу. На посаді директора та заступника директора книгозбірні перебував у 1939–1942 рр., ставши першим керівником-українцем в історії цього закладу, що бере відлік з 1608 р.
У цей період виконував величезний обсяг робіт з упорядкування та обліку звезених до університетської бібліотеки з різних інституцій книжкових фондів, їх систематизування і каталогізування, кадрового посилення закладу, облаштування приміщень. Написав німецькою мовою «Короткий огляд історії університетської бібліотеки у Львові за 1784–1941».
У 1943–1944 pр. працював бібліотекарем об’єднаної бібліотеки товариства «Народний дім» і НТШ.
У 1944–1947 pр. – старший науковий співробітник, завідувач відділу рукописів Львівської філії Бібліотеки АН УРСР (нині – Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника; ЛННБУ ім. В. Стефаника). Завдяки старанням та копіткій організаційній роботі Б. Барвінського 7 травня 1946 р. в бібліотеці було відкрито меморіальний кабінет І. Франка, до якого, крім власного фонду письменника, долучено дотичні матеріали, виявлені в інших структурних підрозділах установи.
Досліджував розвиток освіти та історію духовенства в Україні, історію шляхти в Польщі, Австро-Угорщині та Росії. Активно виступав на захист українських шкіл, створених унаслідок боротьби прогресивної української громадськості за національну школу ще за часів австро-угорського панування в Галичині, та проти їх закриття за часів Речі посполитої Польської у 1920–1930-і рр. Особливу увагу вчений приділяв розвитку допоміжних історичних дисциплін (геральдики, сфрагістики та мемуаристики), надаючи важливого значення спогадам як допоміжному історичному джерелу. Збирав матеріали до генеалогії роду Барвінських. Підготував історико-генеалогічні монографії: «Рід Айхінґерів в Польщі й на Руси в XVI–XVIII ст.» (1928), «Рід Хмельницьких» (1930-і рр.). Готував до видання збірник документів «До історії греко-католицького селянського духовенства і сільських парафій в Галичині XVI–XVIII ст.», для якого копіював документи з Крайового архіву актів гродських і земських у Львові. Автор численних наукових праць, статей і рецензій українською, німецькою та польською мовами. Друкувався у «Львівському науковому вістнику», «Записках Наукового товариства імені Шевченка», «Записках Чину св. Василія Великого», журналі «Стара Україна» тощо. Після німецько-радянської війни намагався за сукупністю наукових здобутків пройти процедуру переатестації на отримання наукового ступеня доктора історичних наук, проте наразився на протидію з боку владних радянських структур.
Також до кола зацікавлень ученого також належала історія бібліотечної справи, книжкових колекцій і музейних зібрань, зокрема Народного дому та львівського Ставропігійського інституту. Окремим аспектом ґрунтовних вивчень Б. Барвінського були книжкові пам’ятки. Досконало володів бібліографічними знаннями, вивчав історію книгодрукування і вільно орієнтувався у книжкових багатствах численних бібліотечних зібрань, у т. ч. приватних. Власну щоденну копітку працю в бібліотеках Б. Барвінський трактував як «обов’язок супроти народу, науки і заведеня». Відстоював потребу в особливій фаховій підготовці бібліотечних працівників, високому рівні їхнього професіоналізму, які вважав необхідною запорукою бібліотечного прогресу.
Підтримував стосунки і листувався з М. Грушевським, В. Гнатюком, М. Павликом, Уляною Кравченко (Ю. Шнайдер), О. Маковеєм, С. Масловим, С. Томашівським, І. Крип’якевичем, К. Студинським, І. Кревецьким, Ю. Меженком, Андреєм Шептицьким, В. Дорошенком, І. Свєнціцьким, І. Калиновичем та багатьма іншими видатними діячами науки і культури.
Документи про життя і діяльність Б. Барвінського зберігаються у відділі рукописів ЛННБУ ім. В. Стефаника та Центральному державному історичному архіві України у Львові.
З’їзд Галицького князя Данила з угорським королем Белою IV в Прешбурзі 1250 року : (іст.-критич. аналіз) / Богдан Барвінський. – Львів, 1901. – 18 с.
Історичні причинки : розвідки, замітки і матеріали до історії України-Руси / Богдан Барвінський. Т. 1. – Жовква, 1908. – 170 с., [1] арк. іл.
Історичні причинки : РТ. 2. – Львів : з печатнї В. А. Шийковского, 1909. – 94 с., [1] арк. іл.
Історичний розвій імени українсько-руського народу / написав Богдан Барвінський. – Львів : печатня В. А. Шийковского, 1909. – 41 с.
Кілька документів і заміток до часів вел[иких] князів Свитригайла і Жигимонта Кейстутовича / Богдан Барвінський // Зап. Наук. т-ва ім. Шевченка. – Львів, 1913. – Т. LXV, кн. 3. – С. 5–22.
Библіотека и музеи «Народнаго Дома» с 1 января 1920 г. по 1 іюля 1921 г. : отчетъ библіотекаря д-ра Б. А. Барвинскаго / Б. Барвінський. – Львов : Первая типографія во Львовъ, 1921. – 7 с.
Библиотека Львовского университета им. Ив. Франко / Богдан Барвинский // Техн. книга. – 1940. – № 23. – С. 105–107.
Дзьобан О. Богдан Барвінський – український історик, педагог, бібліотекар, архівіст, журналіст : (за арх. матеріалами) / О. Дзьобан // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідомл. V Всеукр. наук.-теорет. конф., 27–28 листоп. 1998 р. / за ред. М. Романюка. – Львів, 1999. – С. 546–555.
Дзьобан О. Барвінський Богдан Олександрович / О. Дзьобан // Українська журналістика в іменах : матеріали до енцикл. слов. – Львів, 2001. – Вип. 8. – С. 13–18.
Герасимова Г. Барвінський Богдан Олександрович // Українські історики ХХ століття : біобібліогр. довід. / Г. Герасимова. – Київ, 2004. – С. 29–31. – (Серія: Українські історики ; вип. 2, ч. 2).
Колосовська О. «...Обов’язок супроти народу, науки, заведеня...»: місія бібліотекарів Народного Дому у Львові / О. Колосовська // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2005. – Вип. 15. – С. 123–143.
Чорновол І. Син «руського станьчика»: Богдан Барвінський / І. Чорновол // Багатокультурне історичне середовище Львова в ХІХ і ХХ століттях / за ред. Л. Зашкільняка, Є. Матерніцького. – Львів ; Жешув, 2006. – С. 421–434.
Сварник Г. Барвінський Богдан Олександрович / Г. Сварник // Українські архівісти (ХІХ–ХХ ст.) : біобібліогр. довід. – Київ, 2007. – С. 49–51.
Колосовська О. Діяльність Богдана Барвінського в Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові / О. Колосовська // Бібліографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1909–1939): напрями діяльності та постаті : зб. наук. пр. – Львів, 2010. – С. 283–295.
Кунанець Н. Е. Наукові бібліотеки Львова (1784–1939): особливості становлення і розвитку, формування фондів та колекцій : монографія / Н. Е. Кунанець. – Львів : Нац. ун-т «Львів. політехніка», 2010. – 244 с.